У Kиєві, а
не Стамбулі
наше
спасіння!
Передруковано
з
"Українські
Вісті" 21 травня
2000 р. Но. 21 (3397)
Ситуація,
яка
витворилася
за останні
чотири-п'ять
років в
Західній
українській
діяспорі,
особливо в
церковному
житті УПЦ,
дає підстави
твердити, що
тут не
обійшлось
без "чорної
руки" наших
ворогів і
недругів, які
мають
широкозакроєні,
далекосяжні
пляни з прицілом
на
Український
Державний
Суверенітет.
Перед у
цій ганебній
затії веде,
царгородськими
патріархами
підтримувана,
московська
церква.
Розпорошивши
єдність
українського
православ'я в
Україні, вона
пішла в наступ
на діяспорну
УПЦ, щоб не
допустити її
об'єднання з
Українською
Православною
Церквою
Київського
Патріярхату.
Сховавшись за
ширму
"інтернаціонального
православ'я"
їй вдалося
втягнути в
орбіту своїх
впливів
амбітних
єпископів з
проводу УПЦ в
США. Це
породило
широкий
протест
духовенства й
вірних цієї
церкви, які
небайдужі як
до долі своєї
церкви, так і
до долі
рідного
народу в
житті якого
національна
церква
відігравала
не останню
ролю.
Таким
чином, крім
Берестейської,
з'явилась ще
й унія
Стамбульська,
де
найвпливовіший
дорадчий
голос має
церква російська.
Для України
це тривожна
пересторога!
Кожна унія,
якій
відведена
роля
будівничої
чужих
імперій, є
небезпечною
для народу, бо
не дає
гарантій для
національного
й духовного
розвитку.
Для
України
потрапити
знов під
московську
опіку, з якої
вирвалася
напівживою,
це гірш
будь-якого
пекла! В
обличчі цих
тривожних
подій, тим
дивнішими
стають наші
інертність і
байдужість.
Де ж наші патріоти,
які,
озброївшись
палкими
гаслами, ще в
чора клялись
у вірності
рідному
народові?
Сьгодні
ж, коли
Україна
знайшла своє
правне,
вистраждане
місце на мапі
Европи як суверенна,
визнана
світовим
співтовариством
держава, а
перелякана
чорна рука
заходилася
"на всіх
Фронтах"
розпорошувати
нашу
національну
єдність,
знайшлися і
такі які
обрали
дорогу, як
миша під
мітлу, що загіпнотизовано
сидить, немов
кролик перед
роззявленою
пащею удава
(давуна)……
А деж
поділася
сутність цих
гасел "Душу й
тіло ми
положим",
"Честь
України
готов боронити"?
Багато
гасель і
присяг, до
яких ми ставилися
з
літургійною
побожністю
хіба не втратили
своєї вартости.
Ті ж, хто
прокладає
нам сьгодні
дорпогу в
свої обійми,
дбали ж і про
те, щоб ім'я українця
було
оприлюднене
лише тоді,
коли справа
була
пов'язана із
злочином.
Час би
нам вже
усвідомити,
що світ шанує
лише тих, хто
знає собі
ціну і вміє
її відстояти.
Час би й нам
стати на цю
дорогу, щоб
відпали від
нас
непрошені
опікуни!
Володимир
Нетреба,
Англія, 17
березня 2000 р.