“
Бавнд-Брук
горить, а
Владики на
Скрипку
Грають”.
Приводом
для
оприлюднення
цих моїх
роздумів
послугував
глибокий
душевний
біль. Усім
нам відома
складна
ситуація з українським
православ’ям
в Україні й,
можна сказати,
катастрофічна
з нашою
Церквою, тут, в
Америці. Поштовхом
же взятися за
перо стала
стаття
члена Ради
Митрополії
УАПЦ в США ,
доктора Анатолія
Лисого
“Собери нас,
соборе!”,
котра видрукувана
у “Свободі” 20-го
жовтня цього
року.
Поява ж
статті
знаного в
Україні і у нас
в громаді
політичного,
громадського,
а тепер вже
більше
релігійного
діяча,
викликана
відповіддю
на матеріал
українського
журналіста
Юрія
Дорошенка з
однойменною
назвою,
котрий був
опублікований
в газеті
“Україна
молода” у
номері за 18
вересня поточного
року. Як пише
доктор А.
Лисий про статтю
київського
журналіста:
“Тон її песимістичний. Він є наслідком багатолітніх розчарувань, спричинених невідрадними взаєминами в між церковному житті православної України”.
Роблячи
такий вступ
пан-доктор у
своїх роздумах
намагається
довести
протилежне і
особливо
підкреслюю
тут провідну
роль УПЦ в США.
Розвиваючи
цю думку
доктор А.
Лисий завершує
свою статтю
висновком,
котрий взагалі
відводить
роль
Бавнд-Бруку новітньої
Месії
“... тоді
можемо
сказати, що
місія УПЦ в
США, яка почалась
в 1995 році,
завершується
успіхом”.
Яку
ж місію має
на увазі
автор такого
пасажу? Коли
допомога у
творенні справді
Єдиної
Помісної
Української
Православної
Церкви, то
тут я б
вважав дії офіційної
УПЦ в США,
особливо в
останні часи,
якраз
абсолютно
протилежними.
Наївно сподіватися
якусь
вирішальну
роль УПЦ в
США. Будь-які
її дії в
принципі
можуть мати
лише дорадчий
характер як
для матірної
Церкви, а тим
більш для
Константинополя.
Тим
більш, що на
радість
українських
патріотів з
усіх усюд, та
незважаючи
на різкі протести
Московської
Патріархії,
процес
об”єднання українського
православ”я і
створення
Помісної
Української
Церкви,
визнаної
вселенським
православієм,
розпочався
під егідою Вселенської
Константинопольської
Церкви. Це,
зокрема,
зазначив у
своїй
доповіді Патріарх
Київський і
всієї
Руси-України
Філарет на
Помісному
соборі з
нагоди 2000 -
ліття Різдва
Христового,
котрий
провадив
свою роботу 9-10
січня цього
року. Отож,
наші брати по
вірі й крові
в Україні очевидно
без допомоги
Бавнд-Бруку прямують
до Богом та
історією визначеного
рішення.
А
зі статті
доктора А.
Лисого
виглядає так,
що сьогодні у
офіційного
Бавнд-Бруку
лише й турбот
щодо
релігійної
ситуації в Україні.
Ані слова,
ані згадки
про біду у власному
церковному
домі.
Воістину як у
відомому
історичному
переказі,
коли на
згарищах
стародавнього
Риму Нерон
грав на
скрипку.
Як це не
сумно, але ми
маємо
реальний
розкол і в
Українській
Православній
Церкві в США. Лише
декілька
цифр.
Двадцять дві
(22) парафії з
близько ста
офіційно
висловили
протест проти
політики Консисторії
у
Бавнд-Бруці.
Ця ж
кількість
відмовилася
підтримувати
Владику
Антонія у суді
проти
парафії в
Кліфтоні.
Гадаю, що вже вісім
українських
православних
парафій повністю
відійшли від
підпорядкування
Бавнд-Брукові.
З кожним
місяцем
більшає
кількість судових
процесів
поміж
вірними УПЦ в США
та їх
ієрархами. З
далекої Австралії
прийшли
вістки що і
там розпочав
Владика
Антоній
судовий
процес проти
парафії УПЦ.
Що ж це як не
розкол? Що ж
це як не
трагедія
нашого
церковного
життя? За
судовими
пристрастями
і
обопільними
образами ми
якось загубили
суть того що
діється. А
вона страшна.
Владика
Антоній,
ієрархи
офіційного
Бавнд-Бруку
згідно
церковних
канонів та
християнських
традицій є
духовними
батьками своїх
вірних, вони
повинні
дбати не лише
фізичне, а в першу
чергу
моральне,
здоров’я
своєї пастви.
Натомість
у запалі
багатомісячної
судової
тяганини з
парафійою Св.
Вознесіня в
Кліфтоні,
Владика
Антоній
патетично
заявляє про
те, що він
скорше
згоден
опинитися у
в’язниці,
аніж
поступиться
у з’ясуванні стосунків
з парафією.
Де ж
пастирська
мудрість?! Зрештою,
християнське
всепрощенство?!
Скидається,
розгубив ці
благодаті
наш Владика подорожуючи
вигідними
американськими
гайвеями на
дорогих
автомобілях.
Але, мене
як українця у
діаспорі,
найбільше хвилює
навіть не це.
Ми всі
смертні. І не
лише прості
вірні, а
митрополити
й патріархи.
Минеться з
часом й
ініційоване
Консисторією
протистояння
зі своїми ж
вірними. Але
кожного разу
буваючи у
Бавнд-Бруці я
подумки
дякую
Господа за
те, що
допоміг
нашому
мудрому
Патріархові
Мстиславові
збудувати
отаке диво на
чужині.
Бавнд-Брук
для кожного
свідомого
українця – це
не лише
просто
український
цвинтар і
церковно-меморіальний
комплекс в
США . Це
символ
нашого духу,
нашої
нескореності,
нашої віри в
те що Україна
була ,є й буде
завжди! Саме
так, до речі,
розглядають
Бавнд-Брук і наші
свідомі
брати в Україні.
Віддати
ж на поталу,
байдужим до
наших батьківських
почуттів,
бавнд-бруківським
владикам
наші святині
на чужині ми не
маємо
морального
права. Цим ми
зрадимо не
лише себе, а й
зрадимо
пам’ять тих
мільйонів закатованих
українців,
котрі
боролися супроти
червоних і
білих
імперій,
супроти різного
роду
поневолювачів
заради нашої
мови,
культури,
віри, заради
взагалі існування
самої
нації. Для
когось це просто
слова. Для
мене ж стан
душі. І на
щастя, нас
таких ще
багато, тут,
на еміграції.
Мені
надзвичайно
прикро, коли
доктор А.
Лисий, який
так багато,
на загал,
робив і робить
для
української
справи, не
розуміє або
не хоче це
зрозуміти.
Адже
відкинувши усі
нашарування,
котрими за
роки обріс
конфлікт,
поміж
офіційним Бавнд-Бруком
та
патріотично
налаштованими
вірними, його
суть полягає
в одному – ми хочемо
й далі
залишатися
українцями
на чужині, а
владики з
Консисторії
воліли б, на
кшталт
комуністичних
вельмож,
бачити нас населенням
без роду й
племені.
Прикладів
тому, що це
саме так я б
міг навести
безліч.
Пошлюся лише
на останній.
Він також
досить
промовистий.
Нещодавно
Консисторія
прийняла
рішення про
перенесення
Українського
музею з
церкви-пам’ятника
у інше місце.
І нині унікальні
експонати,
зібрані
трудами
тисяч українських
патріотів, як
непотріб
скидані на
купу. Не
інакше як
блюзнірством
можна охарактеризувати також
рішення
Консисторії про те,
що приміщення
під Святим
Храмом
у Бавнд-Бруці
перебудовують
в мавзолеї і
будуть
продавати
для
утримання
бальзамованих
мумій
простих,
заможних
громадян.
Уявіть собі
що за 10 чи за 20
тисяч долар
ви можете вічно
спочивати
коло
Мстислава,
Першого Українського
Патріарха
під Храмом
Св. Андрія в
Бавнд-Бруці!
Викликає
запит: “Ци це
Святиня чи це
бизнис?”
Цілеспрямовано,
з впертістю
гідною іншого
застосування,
робиться все,
аби вирвати з
нашої Церкви
усе
українське,
позбавити її національної
суті та
традицій.
Наші ієрархи,
здається, вже
просто
роздратовані
тим, що, бодай,
формально
мусять
враховувати
національний
елемент своєї пастви.
Тут і розмови
про безперспективність
української
мови ( й це за
умов, коли
нарешті
повстала
незалежна
Україна), і
перехід під
Константинопольський
омофор, з
одночасно,
фактично,
повною ігнорацією УПЦ КП –
як найбільш
виразною та
впливовою сьогодні
справді
національною
церковною
інституцією,
і
переслідування
тих громадських
та особистих
чинників, які
провадять
відмінну у
цьому плані
від Бавнд-Бруку
політику.
Це
виявляється
і у
зневажливому
ставленні до
української
мови, і у
фактичному
антогонізмі
до УПЦ-КП, і у
цькуванні
наших
патріотичних
організацій
та їх окремих
членів.
З
огляду на це
все вище
зазначене
кричущим дисонансом
виглядає вже
згадана
стаття шанованого
доктора
А.Лисого.
Вона
викликає лише
сум у тих, хто
справді
переймається
проблема
нашої Церкви
й нашої
нації.
Найменш за усе
мені
хотілося аби ці
нотатки виглядали
як
суб’єктивна
суперечка
поміж мною та
шанованим
паном
Анатолієм
Лисим. Ми
можемо мати
відмінні
позиції з
різного роду
питань.
Але, я хочу сподіватися, пане докторе, що у справі українській, у справі, котра ( Ви це довели своїм життя) болить Вас так само як і мене, ми будемо з Вами спільниками. Не дайте завести себе на манівці, шановний добродію. Не даймо завести з рідної стежини усіх нас!
Василь Косогор, Голова
Всеукраїнський Комітет “Об’єднання Парафій Діаспори
За
Київський
Патріархат”